детектор брехні
перевірка на детекторі брехні
polygraph
детективне агенство
детекція брехні
поліграфна перевірка
скринінгові перевірки
перевірка на поліграфі
приватний детектив

Про детектор брехні

Детектор брехні, або поліграф являє собою комп'ютер, до якого приєднані датчики. З їх допомогою відбуваються вимірювання та фіксація цілого ряду фізіологічних показників діяльності вегетативної нервової системи. Спеціалісти знають, що прямого зв'язку між фізіологічними показниками та відвертістю людини немає. Детектор брехні реєструє ступінь хвилювання людини, що проходить тест на детекторі брехні, але не можна визначити справжню причину змін, що фіксуються приладами. Тож при перевірці враховуються показники у сукупності з індивідуальними відмінностями людини, яка проходить тест і рішення приймає поліграфолог, який має пройти відповідну підготовку.

Як це діє? Ще в давні часи було зафіксовано, що при допиті людини, яка скоїла злочин, страх, який вона відчуває перед можливістю викриття, супроводжується певними змінами її фізіологічних функцій.

Лише наприкінці 18-го століття були створені умови для розвитку технічних засобів, які стали називати «детектор брехні», «варіограф», «поліграф», «викривальник брехні», «сироватка правди», «вимірювач психологічного стресу» тощо.

У 1877 році за допомогою гідроплетизмографу (пристрою, що вимірює пульс та кровонаповнення судин) італійській фізіолог Анжело Моссо під час обстеження пацієнтки випадково помітив зв'язок між вимірюванням тиску, пульсу та її емоційним станом. Подальші подібні експерименти підтвердили наявність цього сталого зв'язку.

Експерименти А. Моссо мали суто лабораторний характер, він дійшов наступних висновків: страх є суттєвим компонентом брехні, такий страх може бути виявлений - можлива детекція брехні.

Ці висновки сприяли проведенню досліджень з застосуванням примітивних пристроїв, що були направлені на виявлення інформації, що приховує людина, по психофізіологічних реакціях.

Першим практично застосовувати психофізіологічний метод "детекції брехні" став видатний італійський криміналіст Чезаре Ломброзо. У 1902 році він розслідував кримінальну справ і вперше в історії криміналістики описав випадок, який дозволив виправдати невинного підозрюваного за допомогою методу детекції брехні. Ще раз було підтверджено, що контроль фізіологічних реакцій людини може не тільки призводити до виявлення інформації, що приховується, але, що не менш важливо, сприяти встановленню невинності підозрюваного.

У 1914 році італієць Віторіо Бенуссі використовував аналіз динаміки процесу дихання (вимірювання частоти та глибини) при проведенні допитів у тих, що підозрюються у здійсненні злочинів. Криміналіст Віторіо Бенуссі після проведення додаткових досліджень та випробовувань дійшов висновку, що дихання поряд з тиском та пульсом, також є суттєвим показником у детекції брехні.

Серед вчених того часу слід відмітити американського психолога та юриста Вільяма Марстона, котрий у 1913 році почав планомірні наукові дослідження апаратурного методу «детекції брехні». У роки першої світової війни, коли боротьба з німецькими шпигунами набула особливої гостроти, національний дослідницький комітет США сформував групу психологів (в її склад був включений В. Марстон), якій було доручено оцінити можливості відомих методів «детекції брехні» для вирішення задач з контррозвідки. Після проведення відповідних вишукувальних робіт, вказана група дійшла висновку, що найбільш ефективним методом з тих що існували на той час є, так званий, "тест виявлення за допомогою альтернативного тиску", що був розроблений В. Мартсоном у Гарвардській психологічній лабораторії. Результативність цього тесту досягла 97%.

Крім В. Мартсона значний внесок у впровадження психофізіологічного методу «детекції брехні» у практику розкриття злочинів вніс офіцер поліції Каліфорнії Джон Ларсон.

Джон Ларсон зробив прилад, що дозволяв здійснювати безперервну реєстрацію показників кров'яного тиску, пульсу та дихання за допомогою самописця. За допомогою даного апарату була проведена велика кількість перевірок осіб, що підозрювалися у карних злочинах, та була зафіксована висока точність результатів досліджень.

У ті ж 20-ті роки під керівництвом Джона Ларсона почав свою діяльність Леонард Кіллер, який відіграв вирішальну роль у розвитку психофізіологічного методу «детекції брехні» у США. Він збудував перший поліграф - детектор брехні спеціально призначений для виявлення у людини інформації, що приховується (1933 р.), розробив першу методику перевірки за допомогою «детектора брехні» (1935), заснував першу фірму для серійного вироблення цих приладів та першу школу по підготовці спеціалістів у даній галузі. Саме Л. Кіллеру належить пріоритет впровадження поліграфу в системі відбору кадрів та профілактиці правопорушень у сфері бізнесу. На різних етапах вдосконалення поліграфу Кіллера решта вчених намагалася реєструвати до 19 показників (дихання, тремор, частоту пульсу, артеріальний тиск тощо). Але врешті решт, сучасний поліграф реєструє від 5 до 7 показників, 5 з яких було впроваджено вперше Кіллером та подальший розвиток поліграфу йшов шляхом підвищення точності показників, що реєструються та розробці нових методів тестування. Значний розвиток апаратурного психофізіологічного методу детекції брехні у США не залишався поза увагою, і у 20-ті роки цікавість до виявлення інформації, що приховує людина за допомогою лабораторних приладів з’являється відразу у декількох країнах.

У СРСР психолог Олександр Романович Лаурія (пізніше - академік АПН СРСР) здійснював дуже популярний у експериментальній психології тих часів асоціативний метод та працюючи у спеціальній лабораторії при Московській губернській прокуратурі, застосував метод для виявлення інформації у осіб, що здійснили важкі злочини.

Олександр Лаурія у 20-х роках минулого століття розробляв методику, що дозволяє зафіксувати виникнення емоційних станів у динаміці мовних та рухоздійснюючих процесів людини у тих випадках, коли вона намагається приховати емоційну напругу, що вона відчуває.

На початку 1970-х років досвід застосування поліграфа на Заході був проаналізований в КДБ СРСР. Поштовхом для цього стала велика кількість провалів однієї із найсильніших розвідок соцтабору – східнонімецької "Штазі". Навіть добре підготовлені агенти викривалися за допомогою детекторів брехні. Про це відразу стало відомо КДБ, і в одному з науково-дослідних інститутів була створена група для досліджень психофізіологічних процесів. Результати багаторічної наукової праці привели до появи у 1975 році наказу голови КДБ СРСР Юрія Андропова про створення спецпідрозділу з прикладного застосування апаратного методу детекції брехні.

У 30-ті роки усі роботи по впровадженню детектора брехні у СРСР було припинено. Поліграф було визнано псевдонауковим експериментом з емоціями людини, що допитують. Відновилися вони лише у 60-ті, а у 70-ті роки були звернуті знову. Продовжували цікавитися цією тематикою лише спецслужби, які детально аналізували досвід впровадження поліграфу у США. Вони створювали в середині 80-х років перші зразки вітчизняного комп'ютерного поліграфу. І хоча український суд не визнає у якості доказів результати обстежень на поліграфі, працівники МВС використовують його у своїй оперативно-розшуковій діяльності.

Зараз у світі найбільш активно поліграф використовується у США, де кількість кадрових перевірок перевищує 4 млн. на рік. Широко використовується поліграф у Канаді, Мексиці, Ізраїлі, Японії, Південній Кореї, Росії, Україні, Польщі, Чехії, Словаччині, Туреччині, Південній Африці. Назагал, поліграфні перевірки проводяться більш ніж у 70 країнах світу.

Детальніше про поліграф у Вікіпедії